Допомагати беззахисним – святе діло, - вважають представники Фонду соціального розвитку Харківської області

22.01.2016
 Допомагати беззахисним – святе діло, - вважають представники Фонду соціального розвитку Харківської області

 

З усіх куточків Харківщини Барвінкове знаходиться найближче до лінії фронту. Це містечко бачило тисячі людей, яким довелося кинути свої домівки та тікати від жахіть війни.  Деякі з них знайшли прихисток у самому Барвінковому та навколишніх селах. Людям довелося заново починати життя – шукати житло і роботу, влаштовувати свій побут, позичати у сусідів посуд та інструменти. Над двома такими родинами, які опинилися у великій скруті, взяли шефство місцеві представники Фонду соціального розвитку Харківської області та особисто депутат Барвінківської районної ради від Волонтерської партії України - Ігор Макаревич. Благодійники пройнялися щирою симпатією до цих мужніх сімей, які не жаліються на долю, а просто намагаються вижити і убезпечити своїх дітей.

Втікачі поневолі

Подружжя Саранових війна застала в очікуванні третьої дитини. Коли почалися обстріли, жінку якраз поклали до пологового будинку. Невдовзі після народження донечки родині довелося полишити ріднуНовогнатівку (Волноваський район), бо жити там з немовлям було неможливо.Саранови переїхалидо Барвінківщини, де доля звела їх з Ігорем Макаревичем.Коли той дізнався, що голова сім’ї все життя пропрацював трактористом, одразу запропонував йому роботу в агрофірмі «Подолівська».

Я тільки спитав, чи є в нього «корочка», і сказав завтра ж прийти з документами та оформитися на роботу. Тямущі трактористи потрібні завжди, - пояснює Ігор Макаревич.

Разом із роботою Валерій Саранов отримав і житло – родині виділили від підприємства 3-кімнатну квартиру в Барвінковому, купили меблі. За комунальні послуги також сплачує фірма. Старші діти ходять до місцевої школи, а мама Галина доглядає вдома молодшу донечку.

Ми дуже вдячні за все, що для нас зробили, - каже Галина Саранова, -я взагалі не думала, що таке буває. Нас підтримали у скрутний момент і продовжують допомагати далі. Дякую за це!

І все ж таки Барвінкове не стало для Саранових другою домівкою. Вони сподіваються, що війна незабаром скінчиться, і можна буде повернутися до рідної Новогнатівки.

З чистого листа…

Родина Матвієнків також сумує за своїм домом, але на повернення до Горлівки не дуже сподівається. Троє їхніх діток натерпілися такого страху, що й досі остаточно не оговталися.  

-  Сенсу немає туди їхати – обстріли тривають, роботи немає, ціни високі. Поки лишаємося тут. Тут господарство, земля, - каже Андрій Матвієнко.

Сім’я оселилася у Великій Комишувасі, що недалеко від Барвінкового. Купили стареньку напівзруйновану хату, відремонтували її своїми силами, завели господарство. І все ж таки працівники «Подолівської», коли познайомилися з Матвієнками, булиприголомшені бідністю, примітивністю їхнього побуту.

-  Коли активісти повернулися від Матвієнків, вони плакали. Було шкода діточок, шкода їхніх простих батьків. Тож наступного дня ми знов поїхали до цієї родини, привезли м’яса та меду, - розповідає Ігор Макаревич.

Відтоді «подолівці» тримають з Матвієнками зв’язок, дізнаються про їхні нагальні потреби та за можливості допомагають. Коли продукти привезуть, а коли сіно або корм для тварин. Останнього разу придбали для родини паливні брикети.

-  Таким людям помагати – святе діло,- каже Ігор Макаревич, -бо вони беззахисні, безпорадні. Інші попросять, а ці – ні, тому їх обов’язково треба підтримувати.

Можна по-різному ставитися до переселенців, але не слід забувати: люди кидають свої домівки і вирушають у невідомість не від гарного життя. І простягнути їм руку допомоги – значить подарувати надію. Надію на те, що врешті-решт все буде добре.  

Оксана Нікітіна 

Надруковано в газеті "Вісті Барвінківшини" від 8 січня 2016 року