Сергій Політучий: Бізнес, перш за все, це усвідомлення факту, що ти сам керуєш своїм життям

19.07.2016
Сергій Політучий: Бізнес, перш за все, це усвідомлення факту, що ти сам керуєш своїм життям

 

Інтерв'ю з Президентом Групи компаній «Фактор» та Почесним консулом Франції в Харкові про початок своєї справи, інвестиції, комікси та інше. 

Перші «паростки» бізнесу в Україні з'явилися у другій половині 1980-х років у вигляді кооперативів. Пізніше підприємницька діяльність отримала розвиток вже після здобуття нашою країною суверенітету. З тих пір пройшло чимало часу. Покоління підприємців змінилися (і не раз). З тих, хто запускав свій бізнес 25 років тому в роки «дитинства» України, «біля керма» залишилися одиниці.

Сьогодні інтернет-видання AGEYENKO публікує розмову з людиною, яка здатна розповісти не тільки про минуле української бізнес-спільноти, але і допомогти нам визначити тенденції і проблеми сьогоднішнього дня, а також запропонувати способи їх вирішення. Отже, цього разу за відповідями ми звернулися до Сергія Яковича Політучого.

У Харкові він відомий як власник однієї з найбільших і перевірених часом українських видавничих компаній. Мова йде про Групу компаній «Фактор», засновану в 1991 році. Крім того, Сергій Якович є засновником видавництва «Віват» - одного з найбільших в Україні. Крім бізнесу, герой сьогоднішнього інтерв'ю відомий і завдяки своїй активній меценатській діяльності через благодійний фонд «Мир і порядок», «Фонд соціального розвитку» і т.д. З 2016 року Сергій Політучий виконує обов'язки Почесного консула Франції у Харкові.

Інтерв'ю вийшло надзвичайно ємне, адже нема про що говорити тільки з тим, хто нічого не знає, а Сергій Якович знає чимало як про бізнесі, так і про суміжні сфери. Думка пана Політучего про бізнес з Францією можна дізнатися з виступу в рамках тематичного круглого столу, який нещодавно ми висвітлювали. У сьогоднішньому матеріалі ми сконцентрувалися на питаннях більш близьких українським підприємцям, як територіально, так і ментально.

А: Сергій Якович, в рамках знайомства з читачем розкажіть, будь ласка, про себе, про те, як Ви стали тим, ким стали.

С. П.:Я власник, засновник і президент Групи компаній «Фактор». Безпосереднє оперативне управління підприємствами Групи здійснюють високопрофесійні і добре підготовлені керівники, генеральні директори.

Так сталося, що я народився не в Україні. Просто маючи українське коріння по лінії батька, я з дитинства підсвідомо (саме підсвідомо!) тяжів до України, відчував якийсь потяг на генетичному рівні. І коли я закінчував інститут (а це був 1980-й рік), для мене було вже очевидним, що я хочу поїхати в Харків. Був виклик з підприємства «Харківгаз», куди я і був направлений.

За 9 місяців роботи в «Харківгазі» відбулася, мабуть, найбільш значима, безглузда і несподівана подія в моєму житті – мене запросили працювати начальником відділу праці і заробітної плати Обласного управління житлово-комунального господарства. Якщо б мене сьогодні запросили працювати, наприклад, прем'єр-міністром, це було б незмірно менш несподівано, ніж запрошення мене тоді на ту посаду. Я повинен був, образно кажучи, «наростити масу» під той «піджак», який мені видали.

Тоді у мене виникли честолюбні думки про викладацьку роботу – я вступив до заочної аспірантури Московського інституту управління, успішно її закінчив, захистив дисертацію кандидата економічних наук. Це все відбувалося без відриву від виробництва.

А: Як з'явився Ваш бізнес?

С. П.:Коли в країні почалася перебудова, товариш запросив мене у новостворене радянсько-американське спільне підприємство «Нові інформаційні технології», і я пішов туди працювати заступником директора з економіки. Це було одне з перших, а може, і перше таке підприємство в Харкові.

Надзвичайно цікавими є перші роки самостійного бізнесу. Треба при цьому відзначити, що я був людиною радянською. Ця свобода, з якою я зіткнувся, потрапивши в ринкову економіку, і була для мене головним випробуванням.

Я згодом багато разів читав про те, наскільки важким випробуванням є свобода для рабів. Одне давньогрецьке прислів'я говорить: «Кожен раб мріє купити собі господаря». Не свободу, а саме доброго господаря. Інша: «Кожен раб мріє стати наглядачем». Не вільною людиною, а наглядачем над іншими рабами. Цей феномен можна спостерігати до цього дня на всьому пострадянському просторі. Більшість людей з часів розвалу СРСР до цих пір не знають, що їм робити зі своєю свободою.

У 1991 році я почав займатися бізнесом, але протягом перших 1,5 років кожні пару місяців виїжджав до Польщі, де торгував різними товарами народного споживання, щоб «підтримати» собі штани і щоб утримувати свою сім'ю. Тільки потім я намацав те, що становило для мене реальну професійну цінність і великий інтерес.

Я економіст, і ще в ті роки читав різного роду семінари. Тому в 1992 році, коли почала утворюватися українська державність, коли з'явилася величезна кількість саме українських законів, суспільство зіткнулося з неймовірною потребою в знаннях цього нового законодавства. І ми почали займатися його роз'ясненням – усно і письмово. З часом ми перетворилися в найбільше в Україні спеціалізоване видавництво для бізнесменів, юристів, бухгалтерів.

А: Чи можете описати свій бізнес сьогодні? Яка його структура?

С. П.: Свій бізнес сьогодні я умовно розділив на дві частини. Перша – це співдружність компаній, в яку входить найбільша в Україні друкарня «Фактор-Друк», спеціалізований економічний Видавничий будинок «Фактор» та видавництво художньої літератури «Віват». На сьогодні «Віват» є другим в Україні у своєму сегменті, а ВБ «Фактор» - найбільшим в країні видавництвом спеціалізованої літератури.

Воно здатне виробляти на місяць до двох мільйонів книг в м'якій палітурці і до мільйона – в твердому. Кількість газет, які ми випускаємо, обчислюється десятками мільйонів одиниць – місячний обсяг випущених нами газет може покрити площу в 500-600 кілометрів. Всі більш-менш помітні газети і видання друкуються у нас. Ось відчутніша цифра – щомісяця підприємством «Фактор-Друк» обробляється близько 800 тонн паперу. Це близько 14 залізничних вагонів. Тобто кожні два дні ми переробляємо вагон паперу.

Видавництво «Віват» випускає близько 5 мільйонів книг різної тематики в рік. Це близько 400-500 найменувань щорічно. Видавничий будинок «Фактор» випускає сьогодні також близько 10 періодичних видань. Ще у нас є найбільший тематичний портал в Україні «Бухгалтер 911». Це онлайн-спільнота із щоденним відвідуванням 120-150 тисяч користувачів. Але потрібно врахувати, що це спеціалізований ресурс для бухгалтерів, економістів і підприємців.

Друга частина мого бізнесу – консалтинг. У нас є дві аудиторські компанії. Перша – це міжнародна аудиторська компанія, створена спільно з німцями, АФ «Редль-Аудит», а друга – «Фактор-Аудит», яка обслуговує переважно місцевих підприємців.

У мене є і непрофільні бізнеси: супермаркети, виробництво пелет в Західній Україні, торговельна мережа, яка спеціалізується на продажу канцелярських товарів для бізнесу, і т. д.

А: Видавничий бізнес для вас є базовим. Як змінився цей ринок за останні роки? Висока його маржинальність в нинішніх умовах?

С. П.: Видавничий бізнес, як і поліграфічний, надзвичайно складний. Його складність полягає у найвищій інтелектуальній ємності і нестабільності процесів, які визначаються творчим характером виробництва такої продукції. Тут я розумію неможливість увімкнути і вимкнути мозок письменника. Цей процес управляється звідкись з небес, що ускладнює саму технологію виробництва книг. Але при всій своїй складності цей бізнес сьогодні далеко не самий рентабельний.

Ця ситуація багато в чому визначаться низькою купівельною спроможністю населення: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Коли у людини стоїть вибір між яблуком для онука і книгою для нього або для себе (особливо для себе), то, як правило, приймається рішення на користь яблука або шматочка ковбаси. Тому сьогодні в Україні випускається менше однієї книжки в рік на людину. Для порівняння: у США такий показник 11 книг на людину. Це перша проблема.

Друга глобальна проблема – перехід в онлайн. З кожним роком паперовий ринок втрачає 10 % тільки з цієї причини. Але для мене ця проблема на останньому місці.

А: Ви у своїй практиці використовуєте цифрові технології? Зараз часто випускають інформаційний продукт спеціально під планшети або смартфони.

С. П.: Ми, звичайно ж, думали про впровадження інновацій. Найбільш активно ми їх вивчали років 5 тому, але зробили дуже цікаві висновки – технології у світі розвиваються так швидко, що спроби імплантації елементів девайсів в паперову книгу були дуже швидко «зім'яті» різного роду планшетами і смартфонами. Ми не просто намагалися, ми робили інтерактивні книги в дитячому сегменті. На жаль, гібриди паперу і девайсів не прижилися.

Також свої книги продаємо через Google Books і Amazon. Я б злукавив, якби заявив, що ці продажі хоч скільки-небудь порівнянні з продажами паперових версій. На жаль, тут у нашій країні є гігантська культурологічна проблема дотримання авторських прав. Поки не буде вирішена проблема «піратства», ніякого істотного успіху в онлайні у видавництва бути не може.

А: Зараз багато говорять про тренд, згідно з яким українці все частіше свідомо обирають ліцензійний твір замість «піратського», якщо він їм по кишені. Ви такий тренд помічаєте?

С. П.: Який відсоток таких людей? Мізер! Це вже культурологічно відчувається, ніби я роблю щось ненормальне. Люди у нас не звикли купувати в Мережі. Це один із показників того, що у нас ще не сформоване громадянське суспільство.

А: Ви говорили, що випускаєте як серйозну літературу, так і дитячий сегмент. А ось такий напрямок як комікси, Вам цікавий? Він останнім часом дуже популярний не тільки в США, але і у нас в країні.

С. П.: Ми випустили пару книг коміксів, але це, швидше, напівкомікси. Обидві книги американські. У мене особисто було кілька розмов з директором видавництва «Віват» з приводу коміксів, але я не в праві суперспеціалісту у своїй області нав'язувати думку. Директор мого видавництва завжди мені відповідає об'єктивними даними досліджень. Вони показують, що неодноразові спроби вивести на український ринок комікси до успіху не приводили.

Буквально днями я приїхав з США, звідки привіз кілька коміксів. Це були журнали, які я купив в спеціалізованому магазині. Але у нас є культурологічні перешкоди (особливо у дорослих людей), тому комікси в нашій країні не користуються популярністю.

Я колись в дитинстві читав про американські комікси в такому обвинувально-іронічному тоні, що недалекі американці випускають класичні книги у вигляді картинок з текстом. Наприклад, «Війна і мир» у вигляді коміксу на 50 сторінок. Насправді я не вважаю, що це ознака тупості. Якщо читачеві фабула сподобається, він, може бути, візьме почитати всю книгу. Набагато гірше, коли люди не читають взагалі нічого.

А: Скажіть, які книги цікаві українському читачеві? Якщо можна, з прикладами.

С. П.: Відбувається рівномірний розподіл між дитячими книгами, книгами з історії та культури або просто художніми книгами. Але якщо брати виключно наше видавництво, то в останні роки, як відгук на події, що відбуваються, особливою популярністю користуються книги публіцистичного характеру із злободенною тематикою – про відносини на Сході країни, з Росією.

Наприклад, «Збірник лекцій з кацапознавства» Гіркого Лука. Ця книга вже витримала три видання. Подібного роду література – «Путінократія», «Війни Путіна» і т. д. - вона у нас, я б сказав, найбільш знакова. За останній рік такі книги стали, можна сказати, бестселерами. Але при цьому у нас було видано кілька абсолютно нових молодих авторів. Це книги про вічне, про любов, про дружбу. Вони теж затребувані на ринку.

У видавничому бізнесі важливо залучати популярних авторів. Але в цьому плані проявляється недосконалість українських законів, які не дозволяють укласти кабальний договір з автором. Наприклад, московським видавництвом був укладений договір з Донцовою, згідно з яким вона 5 або 10 років щороку має видавати по одній або дві книги – скільки точно, я не знаю, але принцип ясний. І не важливо, є у неї натхнення чи ні – вона сидить і пише. У нас немає законодавства, яке жорстко регламентувало відносини між видавцем і автором.

А: А самим авторам в Україні є сенс приходити у видавництво?

С. П.: У нас в країні бути письменником абсолютно невигідно. Невигідно в силу очевидних економічних причин – щоб бути «вигідним», потрібно, щоб твої книги продавалися мільйонними тиражами. В Україні «золотий» тираж – 5 тисяч примірників. Хороший тираж – 3 тисячі, а середній – 1-2 тисячі. У Росії середній тираж – 5-6 тисяч примірників. Бестселер – 30 тисяч. При всій удаваній дорожнечі книги, з урахуванням вартості паперу, послуг друкарні та іншого, самому письменникові майже нічого й не залишається.

А: Давайте обговоримо ще одну актуальну тему. Наскільки затребувані консалтингові послуги ваших компаній в період кризи? Як цей ринок зараз почуває себе в Україні?

С. П.: Значно менше затребувані. Є кілька причин, і криза, напевно, не головна, але про все по порядку. Якщо брати наш консалтинг в іноземному сегменті, то гігантською проблемою є те, що за останні роки Україну залишили 70 % іноземних компаній. Якщо дивитися на внутрішній ринок, то ситуація приблизно та ж. Коли підприємство переходить до тактики виживання, то йому не до консалтингу.

У нас в країні є ще одна велика проблема, яка просто вбиває консалтинг і аудит, – система зборів і поборів. Вона до цього дня відбувається не за принципом покарання за порушення, а за принципом твого апріорі зобов'язання сплатити перевіряючому серйозну суму грошей. Існують рознарядки по збору з підприємців якогось надуманого штрафу пропорційно обсягам діяльності підприємства. Важливо – не пропорційно його прибутку, а обсягам діяльності!

Тому, якщо ти пропонуєш підприємцю проконсультувати його, він запитує: «Навіщо мені платити двічі?».

Навіть ми – досить великий бізнес з цим стикалися 4-5 років тому. Ми практично не стикалися з якимись непристойними силовими акціями, але практика поборів тоді була систематичною.

А: Зараз багато підприємців також скаржаться на практику стягування податків наперед. Вам ця ситуація знайома?

С. П.:Ця практика з'явилася дуже давно. Вона не зникає, але й не росте.

А: Давайте повернемося до теми кризи. Як ви думаєте, криза може розчистити простір для якихось нових, можливо інноваційних, галузей промисловості і бізнесу? Я ставив іншим підприємцям питання про те, що в Харкові вже є повний цикл виробництва власного електрокара: є концепт, є виробничі потужності, електродвигуни та акумулятори на ХТЗ, є автомобільна ходова на заводі ім. Малишева, є фахівці заводу «Електроважмаш» і т. д.

В теорії все, що потрібно сьогодні, щоб знайшлася людина або компанія, які б просто зібрали ці елементи воєдино як конструктор і почали продавати вітчизняний інноваційний продукт. Такі приклади є практично у всіх сферах і в усіх регіонах – від машинобудування та АПК до IT і медицини. Кажуть, можна один раз ризикнути і на все життя залишитися щасливим, але для цього потрібно мати певну волю. Є у українських підприємців така воля до змін та інновацій? Взагалі, чи потрібно це нам, або нехай все буде як є?

С. П.: На щастя, у нас в країні чимало людей, здатних генерувати чудові ідеї. Я не можу відповідати як експерт в області інновацій, але, на мій погляд, тут є кілька проблем. Перша і головна – бідність інфраструктури (або навіть повна її відсутність), яка б пов'язувала новатора, винахідника, інвентора – з підприємцем. Побічною проблемою є слабка розвиненість в країні бізнесу як такого, відсутність вільних капіталів.

Другий важливий момент – наша закритість. Ми продовжуємо ментально жити на «Острові «Радянський Союз». Ми не мислимо глобально – наш світ замикається межами країни чи навіть квартири. Ми просто не знаємо, куди ми можемо звернутися у світі зі своїми інвестиціями або винаходами.

У здорової команді є капітал, є підприємець, який зуміє продати винахід, і є інвентор, який ці винаходи генерує. Також необхідно адекватне законодавство, яке регулює взаємини між цими трьома суб'єктами.

Тобто головні проблеми в цьому плані – законодавча, інфраструктурна та ментальна нерозвиненість.

А Зараз можна побачити спроби підприємців об'єднуватися у різноманітні асоціації, кластери. Це може покращити ситуацію в країні з точки зору бізнесу?

С. П.: Кажуть: сто жебраків в колгоспі, значить жебрак колгосп. Щоб сталася синергія, повинен бути якийсь, скажімо так, «енергетичний ресурс» у кожного з учасників процесу. А коли кожен з них свою «корочку» недоїдає, і вони всі збираються разом... Що вони можуть згенерувати? Сьогодні в країні криза. Стан української економіки – великий дефіцит капіталу і відсутність іноземних інвестицій. Гроші – це «кров» бізнесу. А грошей немає, економіка знекровлена.

У групи «Фактор» є можливість отримати практично будь-який кредит, тому що у нас є гарна кредитна історія і те, що можна передати у заставу, – ліквідні матеріальні активи. Якщо ми говоримо про молодого підприємця без стартового капіталу, то брати кредит під 25 % - це немислимо. Навіть якщо він свою квартиру закладе, він не зможе розвивати свій бізнес під 25 % річних. Це нереально. Йому просто застрелитися потім...

А: На завершення бесіди можете дати якусь свою пораду чи настанову починаючим підприємцям? Чи варто взагалі зараз в Україні починати свою справу і якими повинні бути перші кроки в бізнесі?

С. П.:Я можу з абсолютною впевненістю сказати, що мало знайдеться в Європі країн, де можна було б сьогодні так легко розвивати успішний бізнес. Так, в ЄС є сприятливе законодавство, капітал і всі умови для успішного ведення бізнесу. Але є в цьому і зворотна сторона – рівень конкуренції настільки вище нашого, що входження на ринок з якимось бізнесом робить цю задачу майже безперспективною.

В Україні сьогодні все є дефіцитом. У нас великий дефіцит фахівців у сфері послуг – будівельників, фахівців по ремонту, сантехніків. Та ж ситуація з товарами. Якщо ми хочемо купити якісні меблі, то їх теж знайти досить складно. Що б ми не взяли – ринок у нас порожній, бери та запускай свою справу.

Мій «секрет» для підприємців-початківців такий: якщо ти можеш зробити щосьо perfect, то ти будеш успішним на ринку. Чим хороша сфера послуг – там не потрібні початкові серйозні капіталовкладення.

Потрібно визначити три пункти при запуску своєї справи: 1) що тобі подобається і що ти вмієш; 2) яка потреба в цьому на ринку; 3) хто ті люди, чиї потреби ти збираєшся задовольнити. Це три перші щаблі, без яких ти нічого не зробиш.

Потрібно розуміти також, чи ти готовий служити своєму бізнесу, адже бізнес – це важка праця і велика відповідальність. Якщо ти боїшся брати відповідальність за долю інших людей, то краще розвивайся у своїй сфері і працюй як найманий працівник. Бізнес — це, насамперед, усвідомлення факту, що ти сам керуєш своїм життям.

Зараз прийшла генерація людей, які дійсно займаються бізнесом і розуміють, що справа ця не тільки споживання, але і постійний розвиток. Ця нова генерація ще не остання, але українці вже усвідомлюють свою відповідальність за себе і за тих людей, яких вони годують.