Валерій Дема: "Харківщина мене вразила"

Валерій Дема:

Харківська область навіть в умовах майже воєнного часу залишається інвестиційно привабливим регіоном. Які саме галузі здатні витягнути економіку та що очікує на аграрну галузь, розповів напередодні VІ Міжнародного економічного форуму один із його спонсорів та партнерів — віце-президент інвестиційної компанії SigmaBlеуzer Валерій Дема.

 

Валерію Івановичу, завершився черговий інвестиційний форум "Інновації. Інвестиції. Харківські ініціативи!" Які у вас були очікування від роботи форуму, чи справдились вони?

— Цьогорічний форум специфічний, напіввоєнний, але тема та сама. Ми шукаємо оптимальні точки дотику інвестиційної діяльності в Україні. Незважаючи на всі події в державі, військові дії, Харківщина залишається одніє з найбільш привабливих в інвестиційному плані областей України. Звісно, зараз економіка країни переживає не кращі часи. Але якщо б мені рік тому сказали, що курс долара з 8 зросте до 14, і ми це переживемо без катастрофи, я б цьому не повірив. Стало складніше, це дуже сильно вдарило по людям, але життя не зупинилось. Економічний потенціал України настільки великий, що ми й самі не можемо оцінити. Не маючи нафти, золота і діамантів, ми можемо пережити такі катаклізми, які інші країни з такими багатствами не пережили б. Тому на форумі ми шукаємо галузі, які можуть витягнути всю економіку. На нашу думку, для Харківщини це індустріально інтегроване сільське господарство, енергетика (видобувна, машинобудівна і переробна), медицина, освіта, телекомунікації, транзитна логістика. Це найважливіші сфери, на які ми будемо направляти інвестиції.

— Минулого року в рамках форуму був підписаний Меморандум про співпрацю між агрохолдингом "Хармелія", Інститутом рослинництва ім. В. Я. Юр’єва і Техаським аграрно-технологічним університетом. Які результати цієї співпраці?

— Ми провели в цьому році перше випробування: отримали з Техаського університету пробну партію насіння, 16 різних гібридів, посіяли їх у наших кліматичних зонах. Це ще не апробування, а пошук базових сортів, які потім треба буде допрацьовувати. Зараз ми їх зібрали, відправили назад у Техас, де їх вивчають, дивляться які сорти найбільш підходять до наших умов. Наступний крок мав початися зараз — із запуску селекційної лабораторії. Бойові дії на Донбасі відсунули цей етап у часі. Але ми обмінюємося сортами, шукаємо оптимальні умови. Селекція — це багаторічний труд, робота триває.

— У яких районах області зараз працюють підприємства ваших компаній?

— Зараз ми працюємо у восьми районах: Балаклійському, Барвінківському, Близнюківському, Валківському, Великобурлуцькому, Зачепилівському, Нововодолазькому та Первомайському. Територіально в Харківській області ми цього року не розширювались. Хіба що купили Близнюківський елеватор як додаткові потужності зберігання. Що стосується земельного банку, то збільшення відбулось минулого року за рахунок інших областей: Сумської, Житомирської, Тернопільської і Львівської. Щодо робочих місць на Харківщині, то зараз їх близько 4000 в аграрному бізнесі. По всіх інших наших компаніях —близько 7000.

— Уже почалась посівна кампанія озимих культур. Наскільки ви готові до неї, чи не під загрозою посівна?

— Зараз є дуже багато ризиків. Взяти хоча б добрива. Ринок добрив в Україні на 60% — це імпорт. Але курс долара піднявся, і вартість деяких добрив і засобів захисту рослин зросла на 50%. Це означає, що і вартість кінцевої продукції виросте. Паливо теж подорожчало. Але проблема навіть не у ціні. Проблема в тому, що тих же добрив зараз просто нема, адже імпорт закрився. Українські потужності, які здатні замістили імпорт, приміром у Лисичанську, Алчевську, самі розумієте, у якому стані. Інші українські підприємства, звісно, працюють над збільшенням потужностей, та не можуть поки що впоратися з об’ємом виробництва. Але все ж ми вирішуємо цю проблему, або замінюючи власною продукцією, або працюємо з Білорусією, Європою. Чекаємо ратифікації Угоди з ЄС, адже це дозволить нам за нижчими цінами завозити більше добрив із Європи.

— Минулого року у Барвінківському районі ви відкрили тваринницький комплекс. Які результати вже отримали?

— Ми почали новий для себе вид сільгоспбізнесу — зайнялись м’ясним тваринництвом. Запустили минулого року першу чергу тваринницького комплексу, й одразу наштовхнулись на непередбачувану проблему. Думали, що найскладніше — побудувати комплекс, а виявилось, що найскладніше — знайти “правильних” тварин. Ми розраховували запустити комплекс на 300 голів маточного поголів’я і на 400-500 телят. Взяли орієнтир на високопродуктивну м’ясну породу ангус, але по всій Україні змогли назбирати 70-80 голів маточного поголів’я. Зараз збільшили до 150. Але це природнім способом, який вимагає багато часу. Плануємо, якщо ситуація стане більш спокійною, закупити ембріони в Канаді або Ізраїлі, щоб збільшити поголів’я методом ембріональної технології. Якщо це вдасться, то відкриємо аналогічний комплекс у Валківському районі і поступово в інших районах області.

— Зрозуміло, що за нинішніх умов складно щось планувати, але все ж: розкажіть про проекти, які хотілося б реалізувати в майбутньому або найближчим часом.

— Ми, як і раніше, залишаємося великими оптимістами й учасниками проекту "Село майбутнього". Я на 100% впевнений, що це ідеальний проект для Харкова та області, адже індустріально інтегроване сільське господарство: він передбачає розвивати і молочне, і м’ясне тваринництво, і овочівництво, тепличне господарство, польові і т.д. Якщо б не війна, ми б уже в цьому році його розпочали. Та проект вимагає не тільки інвесторів, але й дій держави, не стільки фінансової підтримки, скільки регуляторної. Необхідне прийняття двох постанов Кабінету міністрів, які мають установити порядок участі у проекті як залучених інвесторів, так і держави. Держава не фінансує проект, але має виступити гарантом залучених із зовнішніх джерел коштів, що вони не будуть розкрадені або направлені невідомо куди. Технологічно ми готові, все є, потрібне тільки офіційне рішення. Діючий уряд розглядав і підтримав проект, але у загальному списку важливих для держави задач зараз проект є далеко не першим. Тим не менше, ми на цьому шляху.

Крім цього, ми плануємо збільшити наш земельний банк приблизно до 100000гектарів. У нас є великі і мали масиви, які треба оптимізувати їх задля більш вдалої логістики. Плануємо також розвивати м’ясне тваринництво.

— Наскільки змінилась через воєнну ситуацію ваша робота у районах, особливо наближених до Донбасу?

— У квітні цього року на наших сільгоспугіддях проходили маневри. За цим було дивно спостерігати: от ідуть наші трактори і сіють, а поміж тракторів — БТР-и і танки. Це специфічна картина. У нас великий обсяг сільгоспугідь, наближених до Донбасу. Наші трактори і комбайни працювали безпосередньо у зоні проведення АТО, особливо у травні-червні. Багато було пожеж, ми утримували цілі пожежні підрозділи, тому що вибухи снарядів і мін у спекотному липні призводили до пожеж. Так, є втрати, але ми ставимося до них філософськи: це, мабуть, частина нашого внеску в спільну справу. Крім того, нашу техніку використовували на будівництві блокпостів, трактори возили воду. Наша "барвінківська частина" воювала нарівні з військовими.

- Ми бачимо, що ваш кабінет завалений коробками з матеріальною допомогою. Це буде направлено в зону АТО?

- Так, ці посилки для військовослужбовців. Кожного дня від нас від’їжджають машини з вантажем у зону бойових дій. Тут — рукавички, налікотники, наколінники, медичне обладнання, ліки, військова форма, взуття. Все, що зараз необхідно солдатам.

- Ви допомагаєте якимось конкретним підрозділам?

- Спочатку ми створили службу для допомоги підрозділам, сформованим із мешканців Харківської області, або тим, що захищатимуть нашу область. У першу чергу ми працюємо з харківськими підрозділами територіальної оборони, спецбатальйонами “Слобожанщина”, “Харків”, 92-ю бригадою, що набирається у Чугуєві. Фонд "Мир и порядок" працює з квітня. Вже тоді ми відчули, що швидко ця ситуація не вирішиться, і по цей час переконуємося у цьому. На сьогодні наш фонд один із трійки найактивніших в Україні. До речі, Харків сильно відрізняється від інших регіонів (мабуть, тому що це прифронтова область) тим, що окрім фондів, тут діє величезна кількість волонтерів — як окремих, так і об’єднаних у групи. Я від Харківщини такого не очікував. Вона мене вразила. Кількість людей, що займаються допомогою, неймовірна. Не треба далеко ходити: співробітники нашої компанії (яка є одним із активних донорів фонду) кожного місяця збирають процент від своєї зарплати, абсолютно добровільно, і допомагають госпіталю. У мене навіть склалося враження, що ця війна по-справжньому є народною, а на Харківщині сформувалася окрема волонтерська дивізія.

Т. КІЧ

Надруковано у «Селянська Газета», 2014 р.