Простягти руку допомоги – подарувати надію

17.12.2015
Простягти руку допомоги –  подарувати надію

 

З усіх куточків Харківщини Барвінкове знаходиться найближче до лінії фронту. Це містечко бачило тисячі людей, яким довелося кинути свої домівки та тікати від жахіть війни.

Деякі з них знайшли прихисток у самому Барвінковому та навколишніх селах. Людям довелося заново починати життя – шукати житло і роботу, влаштовувати свій побут, позичати у сусідів посуд та інструменти. Над двома такими родинами, які опинилися у великій скруті, взяли шефство місцеві представники Фонду соціального розвитку Харківської області та особисто депутат Барвінківської районної ради від Волонтерської партії України Ігор МакаревичБлагодійники пройнялися щирою симпатією до цих мужніх сімей, які не жаліються на долю, а просто намагаються вижити і убезпечити своїх дітей.  

Украдене батьківське щастя 

Подружжя Саранових війна застала в очікуванні третьої дитини. Коли їхню рідну Новогнатівку, що під Волновахою, почали обстрілювати з обох боків, жінку якраз поклали до пологового будинку. Та навіть після народження донечки подружжя не хотіло лишати власну домівку. На переїзд вони наважилися лише тоді, коли через переховування у сирому та холодному підвалі дитинка захворіла.          

"Знайомі допомогли нам виїхати до Барвінківського району, в село Курулька. Перші два тижні ми з дітьми жили у місцевій школі, - розповідає Валерій Саранов. – Потім директорка оселила нас у хаті, яка лишилася після її свекрухи".  

Валерія взяли на роботу до тієї ж школи, і сім’я почала потроху обживатися на новому місці. Однак за кілька місяців школу закрили. Валерій лишився без роботи, а старші діти – без навчанняДопомога прийшла звідти, звідки її не чекали. До Саранових несподівано завітали активісті Фонду соціального розвитку разом з Ігорем Макаревичем: вони привезли продукти, побутову хімію, засоби гігієни та посуд. Познайомилися, розговорилися. І коли з’ясувалося, що Валерій все життя працював трактористом, депутат запропонував йому роботу в агрофірмі «Подолівська», яку очолює понад 10 років. 

"Я тільки спитав, чи є в нього «корочка», і сказав завтра ж прийти з документами та оформитися на роботу. Тямущі трактористи потрібні завжди", - пояснює Ігор Макаревич. 

Разом із роботою Валерій Саранов отримав і житло – родині виділили від підприємства 3-кімнатну квартиру в Барвінковому, купили меблі. За комунальні послуги також сплачує фірма. Старші діти ходять до місцевої школи, що розташована неподалік, а мама Галина доглядає вдома молодшу донечку – їй нещодавно виповнився один рочок. 

"Ми дуже вдячні за все, що для нас зробили, - каже Галина Саранова, - я взагалі не думала, що таке буває. Нас підтримали у скрутний момент і продовжують допомагати далі. Дякую за це! "

І все ж таки Барвінкове не стало для Саранових другою домівкою. Вони сподіваються, що війна незабаром скінчиться, і можна буде повернутися додомуДопомога, яку надає їм фонд та Ігор Макаревич, безцінна, але приймати її болісно, знаючи, що десь там є рідний дім, збудований власною працею і просякнутий любов’ю. 

Земля загоює душевні рани 

Родина Матвієнків також сумує за своєю домівкою, але на повернення до Горлівки не дуже сподівається. Під час обстрілів троє їхніх діток натерпілися такого страху, що й досі остаточно не оговталися. Тільки зараз, майже через рік після переїзду, вони перестали здригатися від кожного різкого звуку. Тож вертатися до Горлівки, де все ще небезпечно, Матвієнки поки не планують.   

"Сенсу немає туди їхати – обстріли тривають, роботи немає, ціни високі. Сенсу немає туди з трьома дітьми їхати. Поки лишаємося тут. Тут господарство, земля. Якщо є та сама курка – ти вже можеш якось прожити", - каже Андрій Матвієнко. 

Сім’я оселилася у Великій Комишувасі, що недалеко від Барвінкового. Місцева сільрада віддала їм за символічну плату занедбану стару хатинку, яку Матвієнки потроху привели до ладу. Спочатку це були просто голі напівзруйновані стіни – без підлоги, без пічки, без світла і води. Поступово Андрій провів електрику та водопровід, власними руками виклав цегляну піч, зробив простеньку ванну кімнату, встановив огорожу біля хати. Обжитися на новому місці допомогли сусіди. Як водиться на селі, люди не лишили родину у біді: хтось приніс стару шафу, хтось – каструлю, а хтось – шматок шиферу. Саме з легкої руки сусідів Матвієнки завели господарство, з якого зараз і живуть. Спочатку з’явилися кури, потім – качки та гуси, пізніше купили кролів. Були навіть кізочки, але вже нема – порізали.          

Представники Фонду соціального розвитку Харківської області познайомилися з Матвієнками влітку, коли ті вже більш-менш облаштували свою хатинку. І все ж таки бідність, примітивність їхнього побуту приголомшила волонтерів. 

"Коли активісти повернулися від Матвієнків, вони плакали. Було шкода діточок, шкода їхніх простих батьків. Тож наступного дня ми знов поїхали до цієї родини, привезли м’яса та меду. Не від фонду, від себе", - розповідає Ігор Макаревич 

Відтоді волонтери постійно тримають з Матвієнками зв’язок, дізнаються про їхні нагальні потреби та за можливості допомагають. Коли продукти привезуть, а коли сіно або корм для тварин. Останнього разу врятували родину від холоду – в Матвієнків скінчилися дрова для пічки, тож волонтери швиденько роздобули для них паливні брикети.  

"Якщо я прошу, мені привозять, ніколи не відмовляють. Якщо мені щось треба (звісно, нахабніти я не можу), не відмовляє ніхто", - хвалиться помічниками Світлана Матвієнко.   

Щоправда, кажуть волонтери, просять їх дуже рідко. Родина надзвичайно скромна, видно, що люди звикли все робити самі. Тож часто волонтери дізнаються про проблеми Матвієнків від їхніх сусідів або працівників соціальної служби 

аким людям помагати – святе діло, - каже Ігор Макаревич, - бо вони беззахисні, безпорадні. Інші попросять, а ці – ні, тому їх обов’язково треба підтримувати".  

Можна по-різному ставитися до переселенців, але не слід забувати: люди кидають свої домівки і вирушають у невідомість не від гарного життя. І простягнути їм руку допомоги – значить подарувати надію. Надію на те, що врешті-решт все буде добре.    

 

    Ірина Нікітіна